1 березня – День підвищення обізнаності про самоушкодження

Самоушкоджувальна поведінка (cелфхарм, self-harm) – будь-яка поведінка, під час якої людина завдає собі шкоди, намагаючись впоратися зі складними емоціями, переживаннями та спогадами.

Важливим також є той факт, що більшість людей, які вчиняють такі дії, не хочуть та не планують завдати собі смертельної шкоди. Однак не варто недооцінювати небезпеку від таких дій, адже самоушкодження може призвести й до суїцидальної поведінки.

Найчастіше така поведінка проявляється у вигляді завдання собі порізів, опіків, несуїцидальних самоушкоджень, наприклад:
– нанесення собі порізів гострими предметами
– проколювання шкіри
– нанесення собі ударів або навмисне вдаряння об щось
– припалювання себе сигаретами, сірниками чи свічкою
– нанесення собі синців, завдання вивихів чи переломів
– видирання волосся
– укуси.

Чому люди завдають собі шкоди
Зазвичай така поведінка пов’язана зі стресом,тривогою, депресією, коли вони стають для людини нестерпними. Багато людей здатні подолати напругу, розмовляючи з близькими. Утім, деякі люди не можуть впоратися з почуттями та переживаннями, які їх переповнюють, тому наносять собі шкоду, щоби впоратися з напругою всередині.

Що може викликати самоушкоджувальну поведінку
– раптові несподівані зміни у житті, зокрема смерть близької людини, розлучення батьків, перехід в іншу школу
– стрес, повʼязаний з навчанням, відчуттям надмірного навантаження, страху помилитися
– якщо людина стала свідком або зазнавала насильства у школі, вдома чи у стосунках тощо
– якщо людина стала свідком чи пережила важкий стрес або травматичні події
– відчуття ізольованості, провини
– бажання привернути увагу до своїх переживань
– самопокарання
– для емоційної саморегуляції, зниження емоційної напруги
– вираження злості
– низька самооцінка або проблеми зі сприйняттям свого тіла
– жорстокість між однолітками.

Деякі люди описують самоушкодження, як спосіб:
● виразити те, що важко передати словами
● перетворити невидимі думки чи почуття на щось видиме
● змінити емоційний біль на фізичний
● зменшити непереборні емоційні почуття або думки
● отримати відчуття певного контролю
● покарати себе за свої почуття і переживання
● змусити себе відчувати хоч щось (через відчуття пустоти всередині)
● показати, що вони потребують допомоги.

Після самоушкодження людина може мати відчуття короткочасної свободи та вивільнення від складних емоційних переживань. Але причина цих переживань та страждань не зникає і така поведінка повторюється знову. Водночас, у деяких людей самоушкодження також може викликати ще важчі емоції та погіршити самопочуття.

Хто зазвичай завдає собі самоушкодження
Самоушкоджувальна поведінка характерна для людей різного віку, зокрема, поширеність серед підлітків становить 18%. Хоча шкоду наносять собі переважно жінки, все ж завершені самогубства поширеніші серед чоловіків.

Які фактори ризику виникнення самоушкоджувальної поведінки
– психічні захворювання (депресія, тривога, межові розлади особистості, розлади харчової поведінки)
– молода людина без піклування батьків чи опікунів
– вразливі групи населення, які зазнають дискримінації (ЛГБТ, ВІЛ-позитивні, біженці, мігранти, увʼязнені тощо)
– загибель близьких людей через самогубство.

На що потрібно звернути увагу, якщо запідозрено самоушкоджувальну поведінку
– наявність шрамів
– носіння одягу з довгими рукавами, навіть у спекотну погоду
– розмови про відчуття самообезцінення та безпомічності
– свіжі порізи, синці, сліди опіків
– часті повідомлення про випадкові поранення
– емоційна нестабільність та непередбачуваність.

● Не варто засуджувати чи боятися такої поведінки, якщо помітили її у близької людини. Намагайтеся всіляко її підтримати. Не бійтеся спробувати з нею про її переживання. Дайте зрозуміти, що ви хочете допомогти і підтримати.
● Якщо ви доросла людина, то у разі появи у вас самоушкоджувальної поведінки, зверніться за допомогою до сімейного лікаря або до фахівця з психічної допомоги.
● Якщо ви неповнолітній – попросіть допомоги у батьків чи дорослих, яким ви довіряєте.
● Якщо ви спеціаліст (сімейний лікар, соціальний працівник, педагог, священник або інший представник допомагаючих професій) ви можете розповісти батькам та дітям/підліткам про самоушкоджувальну поведінку та допомогти з плануванням надання підтримки.