Сальмонельоз , дизентерія.
Результати бактеріологічного контролю в Чернігівській області.

Гострі кишкові інфекції щорічно вражають на земній кулі до 500 мільйонів людей. Ця група інфекцій включає десятки нозологічних форм, які характеризуються різноманітністю клінічних проявів .
Проведення бактеріологічних досліджень є важливим елементом у системі здійснення санітарного нагляду, проведенні профілактичних та протиепідемічних заходів.
Бактеріологічні лабораторії ДУ«Чернігівський ОЦКПХ МОЗ» та ЛПЗ в Чернігівській області постійно контролюють об’єкти довкілля, досліджують біоматеріал від хворих на виявлення збудників дизентерії, сальмонельозів, дифтерії інших інфекційних захворювань .
Дизентерія – одна з найпоширеніших кишкових інфекцій, що посідає основне місце серед діарейних захворювань. Дизентерія відома з давніх часів Гіпократа. Вже тоді її відрізняли від простих кишкових захворювань. На дизентерію хворіють як дорослі так і дитяче населення. Близько 60% хворих приходиться на дітей віком від 1 до 8 років. Соціальні умови життя населення відіграють найбільш суттєвий вплив на рівень захворюваності кишковими інфекціями та дизентерією зокрема. Ріст благоустрою населенних місць, належне забезпечення населення питною водою, очистка від твердих та рідких відходів, підвищення рівня медичного обслуговування та санітарної культури населення відіграють вирішальну роль в профілактиці захворюваності на дизентерію.
Збудниками дизентерії є бактерії родини Enterobacteriaceae роду Shigella, які згідно Міжнародної класифікації підрозділяються на 4 підгрупи: А – S.dysenteriae; B – S.flexneri; C – S.boydii; D – S.sonnei. Шигели характеризуються неоднаковою стійкістю в навколишньому середовищі. Деякі у воді відкритих водойм залишаються життєздатними до 48 днів, у молоці – від 2 до 10 днів. Збудники дизентерії характеризуються вираженою стійкістю до антибіотиків та антибактеріальних препаратів.
Джерелом інфекції при шигельозах є хвора людина або бактеріоносій.
Механізм передачі збудника при дизентерії фекально – оральний, який здійснюється за участю різноманітних чинників передачі, поширення збудника інфекції відбувається побутовим, водним, харчовим шляхами, також за допомогою мух.
Для епідемічного процесу дизентерії властиві періодичні підйоми захворюваності.
В Чернігівській області з 2005 по 2023 роки відмічається стійка тенденція до зниження захворюваності на дизентерію, реєструвалась спорадична захворюваність. Видова структура виділених культур шигел у різні роки коливається у різних співвідношеннях між шигелами Флекснера та Зонне, але значної переваги будь-якого з цих видів в етіологічній структурі захворюваності в цілому не виявлено.
Сальмонельоз – гостре кишкове захворювання, яке розповсюджене на всіх континентах, навіть у розвинутих країнах. Характеризується частими спалахами та великою летальністю серед дітей молодшого віку, яка становить у деяких випадках 2-5 % та більше. До сальмонельозу сприятливі за певних умов усі люди різного віку. Крім того, сальмонельоз спричиняє збитки у сільському господарстві від падіжу худоби та птиці.
Різний рівень захворюваності в різних країнах світу визначається рівнем централізації громадського харчування, забезпечення населення продуктами харчування, станом санітарно-ветеринарного контролю системи реєстрації та обліку захворюваності.
Збудник сальмонельозу належить до родини кишкових бактерій Enterobacteriaceae
роду Salmonella, який підрозділяється на 5 підродів. Диференціювання підродів грунтується на різниці біохімічних властивостей. Сальмонели досить стійкі до дії чинників навколишнього середовища. Вони зберігають життєздатність у воді водойм від 3 днів до 3 місяців, у морській воді – до 27 днів.У кормах тварин сальмонели живуть від 8 до 600 днів, у маслі – до 200 днів, у молоці – до 2 років ( залежно від кислотності ), у м’ясі – від 12 днів до 6 місяців, в яйцях – до 224 днів, а в заморожених продуктах – до 750 днів. Все це забезпечує виживання популяції сальмонел у навколишньому середовищі .
Джерелом збудника інфекції при сальмонельозі (за винятком черевного тифу та паратифу А) є представники світу тварин: велика рогата худоба, свині, сільськогосподарська птиця . Це виправдовує належність сальмонельозу до зоонозів .
Механізм передачі сальмонел фекально-оральний. Найважливішими чинниками передачі збудника є харчові продукти.
В Чернігівській області захворюваність на сальмонельоз починаючи з 2007 року зменшилась майже в два раза та знаходиться на одному рівні. Всі випадки захворювання на сальмонельоз підтвердженні бактеріологічно. Слід зазначити, що сальмонельозу притаманна літня сезонність з максимумом захворювань у червні – серпні, що пов’язано з активізацією у цей період механізму передачі збудника, розмноженням збудника саме в літку. Етіологічна структура сальмонельозів в області наступна: S.enteritidis до 76 %, S. typhimurium до 12 %, S.java до 1 %, 11 % представники інших сальмонел груп В, С, Д .
Ситуація по тифо-паратифам благополучна. Останні випадки захворювань на тифи та паратифи реєструвались в 1997 та 2001 роках.
Епідемічна ситуація на шигельози та сальмонельози в Чернігівській області є нестійкою, але керованою. Численні питання щодо санітарно-епідеміологічного нагляду потребують чітких погоджених планових дій різних служб та відомств, в тому числі координації епідеміологічних та лабораторних досліджень.